Закохалась в Україну, у її ліси

закохалась в ріки, в небо, у поля.

коли жила в Україні, це не розуміла,

як покинула – немов в душу камінь положила.

Коли маєш – не цінуєш і не бережеш,

як втрачаєш – вовком виєш і себе клянеш.

І цілуєш, ніжно гладиш. Але це у сні,

А проснешся – знову ходиш по чужій землі.

І так важко розуміти, що життя іде,

а найкращі твої роки чужина візьме.

І так хочеться вернутись у батьківський дім,

І так страшно в Україні

став ти вже чужим…

Моя ніжна. Моя рідна . Закохалась я!

в твоє сонце, у твій вітер, в квіти, у луга.

Повернуся я до тебе, хоч уже чужою,

Мені страшно, що тут можу стати я своєю.

                                                                        24.03.14. УЛЯНА КУРИЛЮК